Він умів висувати свої вимоги, і його не чіпало НКВС

17 жовтня 1978 радянський вчений Петро Капіца отримав Нобелівську премію за роботи з фізики низьких температур. А чим ще він нам запам’ятався?

Капіца — учень відразу двох вчених, шанованих за «батьків фізики». Першим був Абрам Іоффе, який виховав перше покоління радянських фізиків: крім Капиці у нього, наприклад, вчилися Курчатов, Семенов, Александров. Другим — Ернест Резерфорд, серед вихованців якого 12 (!) нобелівських лауреатів з фізики та хімії, включаючи і самого Капіцу. До Резерфорду Капіца відправився в 1921-му, за рекомендацією Іоффе.

Для того щоб таки стати співробітником легендарної Кавендишській лабораторії, Капіці довелося Резерфорда переконувати — лорд посилався на те, що ставок у нього для нового співробітника немає. Як згадував потім Капіца, діалог їх виглядав наступним чином:

— Яку точність Ви вважаєте прийнятною у своїй роботі?
— Два-три відсотки.
— У такому випадку один зайвий дослідник не буде помітний, він буде поглинений допустимою неточністю досвіду.
З цим Резерфорд не зміг не погодитися, і молодий фізик став займатися дослідженнями під його початком.

На той момент переднім краєм фізики було вивчення властивостей атомів і розвиток квантової механіки — магнітні поля в цьому відігравали ключову роль.

Сучасні побутові магніти — скажімо, в динаміках або жорстких дисках — створюють поле біля одного тесла. В апараті для МРТ бувають поля до десяти тесла. Такі магніти вже далеко не прості в обігу: на гайковий ключ поблизу томографа буде діяти сила, достатня для відриву від землі вантажу в центнер!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code