Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.93

лених в тил, то він міг піти під суд і, разя&ЯОВйшый, сам відправитися в штрафбат. У своїх спогадах командир штрафбату Михайло Сукнев так раШсазЫвал про свої непрості стосунки з интендантами: «З тыловиками у мене траплялися круті розмови. Обносилися ми, як я вже сказав, до того, що з трупів німців знімали чоботи. Ось до чого довели нас свої постачальники! Приходжу-до них:
—Дасте обмундирування?
—Так вас все одно там повбивають…
—Нині ж було! Інакше злетите на повітря. Гранату кину, я встигну піти, але ви вже залишитеся тут, — жартую я.
—Зараз,’ зараз! Пиши, Костя, щоб одягнути перший батальйон!»

НЕВЖЕ І БОЙОВИХ ОФІЦЕРІВ,
КОМАНДУВАЛИ ШТРАФНИКАМИ,
ДУРИЛО ВИЩЕ ВІЙСЬКОВЕ КЕРІВНИЦТВО?

Багато років нишком велися розмови про те, що «на-стоять офіцери» йшли в штрафбати і штрафроты заради обіцяних привілеїв — вислуги років, платні і навіть можливості безкарно грабувати на ворожій території. Але досить звернутися до спогадів ветеранів, щоб зрозуміти, що часом обіцянки залишаються лише словами. У спогадах П. Д. Бараболі, командував кулеметним взводом в 610-ї ОШР Волзької військової флотилії («Жива пам’ять. Велика Вітчизняна: правда про війну»), про ці обіцянки говориться наступне: «Не були забуті ніби й офіцери, які командували підрозділами штрафників. Місяць служби їм зараховувався за півроку. Були передбачені дострокове присвоєння звань, щедрі нагороди, особливий пайок і інше в тому ж дусі.
В основному ж багато обіцянки залишалися на папері. «Спеціальний пайок», наприклад, запам’ятався промерзшими кон-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code