Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.90

жилети настільки сежатся і покоробляться, що їх не тільки носити не доведеться більше, але навіть надіти не вдасться.
…У нас у батальйоні не було прийнято надягати сталеві каски. Вважалося якимось шиком, чи що, обходитися без них, хоча вони на батальйонних складах були і наші постачальники не раз їх нам пропонували. Не знаю, звідки пішло це зневага до шоломах, але воно було стійким. І ми, офіцери, своїм, як тепер бачиться нерозумним прикладом, I напевно, теж підтримували цю не дуже правильну традицію. Видали нам і набори сухих продовольчих пайків. Вони мало чим відрізнялися від тих, що видавали нам в лютому перед рейдом за Рогачов. Хіба що тепер туди входили невеликі консервні баночки з американським, незвично гостро пахне сиром (все американське та англійське раніше називали у нас «другим фрон-те») та солоне, трохи пожелтевшее, але не втратило своєї принади українське сало (напевно, тому що стояли в обороні ми на землі України).
Все це було видано нам з розрахунку 3-5 діб активних бойових дій. Щоправда, передбачалося хоча б раз у добу гаряче харчування з наших похідних кухонь, до регулярності і змісту порцій яких ми так звикли за час знаходження в обороні. Звичайно, це передбачалося, тільки якщо буде дозволяти бойова обстановка.
Тилові служби добре подбали навіть про ремонт I і заміні износившейся взуття. Адже попереду нас очікували тривалі бойові походи по болотистій і піщаної землі Білорусії. Тільки до кордону з Польщею треба було пройти з боями понад 100 кілометрів. Оскільки майже весь склад підрозділів батальйону (крім «оточенців», ко — які були взуті в черевики з обмотками) був у чоботях (все-таки офіцери, хоча і колишні), то зношене в основному замінювалося рівнозначною взуттям, якщо не вважати, що

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code