Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.82

життям політпрацівник знайшов потрібні слова: «Ніколи, ні на хвилину не забувайте, що у вашому підпорядкуванні будуть люди…»
…Незабаром ми, новоявлені командири, у тому числі відокремлені (вони не були ні засудженими, ні штрафниками), брали підлеглих. Було це неподалік від Ахтубы, в селі Кильяковка. Прекрасний яблуневий сад, де йшла передача людей, пахнув давно дозрілими плодами. І хоча по той бік Волги кипіли бої, а вечорами далеке сталінградський небо плавили спалахи пожеж, тут все-таки було відносно спокійно.
Перше знайомство зі штрафниками справило гнітюче враження Звичайно, зовні це були цілком, що називається, нормальні хлопці молоді, до тридцяти років, чоловіки — усміхнені й насторожені, похмурі й лукаві. На більшості з них добре сиділа військова форма. Ну просто хоч пиши з інших ілюстрації для стройового статуту! Проте зовсім по-іншому виглядав «послужний список» цих людей. Військові трибунали за скоєні військові або кримінальні злочини «відміряли» їм суворі покарання — від п’яти років до смертної кари. Останніх у взводі виявилося семеро. Тут було над чим замислитися.
Як тепер чітко розумію, в той раз і я, в минулому вчитель, і мій бойовий замполіт Шебуняев розсудили дуже вірно, прийнявши отримані відомості лише як попередню інформацію. «Життя, бої покажуть, — міркували ми, — хто є хто». В глибині душі розуміли, що, ймовірно, далеко не всі ці злочинці зловмисно пішли проти закону і присяги. Можливо, когось привели на лаву підсудних помилку, прикрі промахи в справах, а то й просто слабодухість. Тим не менш, ми віддавали собі звіт: серед цих шістдесяти осіб (а в роті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code