Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.68

У штрафбат потрапляли заслужені бойові командири (чия вина була часом лише в тому, що вони потрапили керівництву під гарячу руку або не змогли виконати свідомо нездійсненний наказ), колишні командири полків, батальйонів, рот, начальники штабів дивізій (причому не тільки стрілецьких) і бригад, политотделов, екс-керівні працівники тилових служб, начальники складів, госпіталів, военторгов і навіть проштрафилися райвоенкомы. Поступово склад штрафних батальйонів у ході війни ставав все більш однорідним. Психологія деяких колишніх командирів і начальників показана в повісті В’ячеслава Кондратьєва «Зустрічі на Сретенці». Один з героїв, колишній старший лейтенант Геннадій Атласів, а тепер — штрафник, з гіркотою заявляє: «Рядові ми тепер! Наше діло теляче — куди поженуть, там і пасись. Винтовочку в руки — і ать-два! Від олівця треба відвикати…»
Догодити в штрафбат можна було з різних причин: перевіряючий з власної неуважності підірвався на нашій же міні, і командир саперів ставав крайнім; здав обороняемую позицію без наказу з-за неможливості її обороняти; втратив у бою табельну зброю; переспав з найкрасивішою дівчиною — связисткой і підчепив венеричну хворобу; ненавмисно
втопив танк в болоті; у першому ж повітряному бою розбилися два молодих лейтенанта, які тільки що прибули з льотної школи, — командир ескадрильї відправився в штрафбат; колишні злодії зі штрафної роти вночі вкрали двадцатілітровую каністру з горілкою на

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code