Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.28

Важче з серця вийняти… —
І щось мовив він ще Й замовк. І, піднявши руку, Тихенько торкнув за плече Дружину свою, стару.
Як ніби їй хотів сказати:
— Я все, голубка, знаю.
Тобі ще болючіше: ти — мати,
Але я з тобою, рідна.
Нехай покарані долею, —
Не вік скрипіти возі, :
Не так нам довго жити з тобою,
Але честь живе навіки..; —
А гість, качнувшись, за поріг Ступив, намацав вихід.
От, думав, то й крикнуть: «Син, синок! Повернися!» Але було тихо.
І, як хмільний, тримаючись за паркан, Пройшов він повз кліті.
І ось тепер він був один,
Один на білому світі.
Один, не прийнятий в сім’ї,
Що зреклася сина,
Один на всій великій землі,
Що двадцять років носила.
І від того, як йшла стежка,
У задвірках пропадаючи,
Як під ногою його трава Згиналася молода;
І від того, як свіжий і чистий Сяяв весь світ окольний,
І тремтів неповний лист — Весняний, — було боляче.
І, подивившись навколо, навколо Очима своїми,
Кравцов Іван, — назвав він уголос Своє неначе ім’я.
І притулився головою До стовбура берези білої.
— А що ж ти, що ж ти над собою, Кравцов Іван, наробив?
Дійшов до самого кінця,
Худа пісня заспівана.
Ні у будинок рідного батька Тобі дороги немає,
Ні до серця матері рідної, Пониклою під ударом.
І кари немає тобі інший,
Крім смертної кари.
Іди, біжи, поспішай туди,
Звідки йшов без честі,
І не прощення, а суду проси Собі на місці.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code