Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.27

Батько не переміг, Поникнул головою.
— Ну що ж, виходить так, синку, Ти втік з бою?.. —
І замовк батько-солдат,
Сидить, согнувши спину,
І сумний свій відводить погляд Від очей рідного сина.
Тоді дивиться з надією син материну фартух.
— Адже в тебе я, мати, один —
І перший, і останній.
Але мати, поставивши щі на стіл, Лише здригнулася плечима.
І здалося, день пройшов,
А може рік, в мовчання.
І свято зустрічі назавжди наче канув у вир.
І в будинок прийшла біда Вже була, як вдома.
Не те лихо, що без шкоди Для совісті й честі,
А та, нежадная, коли Сором і горе разом.
Така біль, таку ганьбу,
Таке горе,
Що ніби імла на весь твій двір І на твоє подвір’я,
На всю твою рідню навколо,
На прадіда і діда,
На онука, якщо буде онук,
На друга і сусіда…
І ось піднявся, тихий і суворий У своїй великій кручине, Батько-солдат: — Так ось, синку, Не син ти мені відтепер.
Не міг мій син, — на тому стою, Не міг забути присягу,
Покинути Батьківщину в бою,
Притти додому волоцюгою.
Не міг мій син, як я не міг Забути про честь солдата,
Хоч захищали ми, синку,
Не те, що ви. Куди там! .у І ти тепер залиш мій дім,
Шукай іншого батька.
А не підеш, так ми підемо З-під рідної домівки.
Не плач, дружина. Тому так бути. Був син, і нема сина,
Легко вирощувати, легко любити.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code