Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.25

А в його мертвим стояв.
Так хотів він, його вина, —
Нехай горить його будинок, а не твій,
І нехай не твоя дружина,
А його нехай буде вдовою.
Нехай исплачется не твоя,
А його народила мати,
Не твоя, а його сім’я Даремно нехай буде чекати.
Так убий же хоч одного!
Так убий же його швидше!
Скільки разів побачиш його,
Стільки раз його і убий!
Через п’ять днів, 24 липня, в тій же «Червоній зірці» (по суті була в роки Великої Вітчизняної війни головною, однієї з наймасовіших газет країни) з’явилася невелика, але промовиста стаття одного з найпопулярніших радянських письменників і журналістів Іллі Оренбурга. Стаття-гасло називалася коротко й жорстко: «Убий». Оренбург прямо називає смертельних ворогів радянських людей: «Ми зрозуміли: німці не люди. Відтепер слово «німець» для нас найстрашніше прокляття… Якщо ти залишиш німця жити, німець повісить російську людину і зганьбить російську жінку. Якщо ти убив одного німця, убий іншого — ні для нас нічого веселіше німецьких трупів. Не вважай трупів. Не вважай верст. Вважай одне: убитих тобою німців. Убий німця! — Це просить стара мати. Убий німця! — Це благає тебе дитя. Убий німця! — Це кричить рідна земля. Не промахнися! Не пропусти. Убий!»
Випадковість чи той факт, що ці два емоційних твори були опубліковані безпосередньо перед появою наказу? Сталін завжди з належною увагою ставився до літератури як засобу виховання мас. Вождь читав «Червону зірку», і навряд чи подібні тек

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code