Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.226

ШТРАФНИКИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Так описував штрафників Анатолій Рибаков в романі «Прах і попіл», завершальному романі своєї знаменитої арбатської трилогії: «потрапити в 13-у армію Саша зумів на початку липня. Прибували нові американські машини: «студебекери», «шевроле», «доджі», на них пересаджували кращих водіїв. В армії завжди не вистачало шоферів, і надійшов дозвіл взяти їх зі штрафних батальйонів. Важка процедура, але шофери потрібні, і хоч кількох людей врятуєш від смерті.
З двома лейтенантами Саша виїхав у штрафний батальйон у розпорядження 13-ї армії. Вибудували першу роту. Саша скомандував: «Водії автомашин — крок вперед!» Вся рота зробила крок вперед і завмерла. Саша вдивлявся в обличчя цих приречених людей, з благанням і надією дивилися на нього: потрапити на машину — єдина можливість зберегти життя. Ні в чому не винні, розплачуються за помилки і невдачі командування. У «розвідку боєм» їх пускають вперед по відкритій місцевості, противник веде по них вогонь, знищує всіх, але наші засікають і пригнічують його вогневі точки і тоді вже йдуть в справжню атаку. Така безжальна практика цієї війни.
Ні в кого з штрафників не було водійських прав — «втратив», «відібрали при арешті», «працював у колгоспі трактористом, доводилося їздити на вантажний». Штрафник сідав за кермо, поруч лейтенант, перевіряв, як той водить машину. З усього батальйону відібрали сімнадцять чоловік, хоч з місця зрушили, проїхали коло.
Годинах до трьох роботу закінчили, було це четвертого  липня. Саща передав відібраних шоферів представнику автобата…»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code