Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.220

Я тільки раз бачила рукопашний.
Раз наяву… І сотні раз уві сні!
Хто каже, що на війні не страшно, той нічого не знає про війну.
Поетеса-фронтовичка Юлія Друніна

Про долі цих людей багато говорили на початку 1990-х, вже дуже страшна сторінка війни стала доступна для обговорення. Штрафники — люди, які порушили радянські закони і за це перетворені системою в «гарматне м’ясо».
У 2003 р. в Києві накладом 50 примірників вийшов не-великий збірник «пісні штрафників».
Примітна історія його появи на світ. У грудні 2001 р. молодий український історик Сергій Вейгман по-знайомився з Михайлом Григоровичем Ключко — колишнім командиром взводу 322-ї окремої армійської штрафної роти.
Ключко прослужив три роки. З ветеранів-штрафників ой був єдиним у чотиримільйонному Києві. Михайло Ключко не тільки вижив на війні, а й зберіг блокнот, в який протягом чотирьох років (1943-1947) записував почуті пісні. Ці пошарпані пожовклі листки і стали основою для рецензованого видання. Книжка вийшла вже після смерті Михайла Григоровича…
У збірник увійшло 74 літературно-музичних твори — відомі і невідомі міські романси, пісні, створені професійними літераторами, імена яких нині забуті, перетекстовки (переробки, пародії) популярних авторських та народних пісень, блатні пісні (у штрафних ротах часто служили кримінальники). Ось такі пісні вони співали:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code