Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.207

до стовпа. Другий підійшов сам. Він робив вигляд, що не боявся. Він йшов так, ніби здійснював щоденну прогулянку». Пізніше командування вирішило відмовитися від публічних розстрілів, так як, за твердженням Отто М., «доходили відомості, що населення Фульды було обурене тим, що розстріли проводилися в околицях міста, тому в майбутньому смертників відправляли у Франкфурт».

СТРАТИ В ПОЛЬОВИХ УМОВАХ

Солдат з 500-х батальйонів зазвичай при спробі до дезер-тування вбивали без суду і слідства. Крім командування батальйону, цим займалися і польові жандарми. Детально таку кару описав служив в 550-му батальйоні Руді Хайерманн (А. Васильченко. «Штрафбати Гітлера»): «Випробуваного солдата засудили до смерті за підрив боєздатності і боягузтво. При розстрілі його не прив’язували до дерева і навіть не зав’язували очі. В розстрільну команду було обрано десять осіб. Поки не гримнули постріли, він дивився на своїх приятелів».
До наших днів дійшло спогад одного з солдатів «статутного персоналу» 550-го батальйону Йоганна Фріке, якому самому довелося брати участь у розстрілі: «Одного разу нам довелося розстріляти одного з наших. Це був хороший солдат, він навіть був нагороджений Залізним хрестом. Для нас нагороджений Залізним хрестом дещо означав. Як-то нам випала важка наступальна операція, в якій повинні були брати участь всі. Але нерви у нього здали, і він першим спробував втекти. Коли операція закінчилася, він повернувся в частину. Він не був боягузом-подібне може трапитися з будь-якою людиною. Але нам повідомили, що на світанку ми повинні розстріляти його як боягуза».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code