Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.173

Той стоїть, не виходить. Тоді підполковник підбігає до нього, хапає за руку, вириває з ладу і крізь зуби матом: «Я тобі наказую!!!» Той пішов. Підійшов до засудженого. Лейтенант Іванов зняв пілотку, поклонився і каже: «Вибачте мене, братики», І все. Морозов йому каже: «Встань на коліна».
Він промовив це дуже тихо, але всім чути було — стояла моторошна тиша. Встав на коліна, пйлотку склав за пояс. «Нахили голову». І коли той нахилив голову, особіст вистрілив йому в потилицю. Тіло лейтенанта впало і б’ється в конвульсіях. Так моторошно було. Особіст повернувся і пішов з пістолета димок іде, він йде, хитається, як п’яний. Полковник кричить: «Контрольний! Контрольний!»…
Закопали. «Відійдіть!» Протягом п’ятнадцяти хвилин ніхто не розходився. Мертва тиша. Воював він здорово, поважали його, знали, що румуни спалили його сім’ю. Міг адже поблажливості просити, говорити, що випадково, немає… Після цього ніяких ексцесів з місцевим населенням у нас в бригаді не було…»

ПОТРАПИЛИ В ШТРАФБАТ ПЕРЕД ЗАКІНЧЕННЯМ ВІЙНИ…

Про останніх радянських штрафників вже неодноразово згадуваний полковник у відставці А. В. Пыльцын розповідає наступне: «Вперше за весь час існування нашого штрафбату стала з’являтися у нас хоч і рідко, але нова категорія штрафників: колишніх офіцерів, засуджених ще в перші роки війни і навіть до її початку і відбули вже деяку частину свого тривалого покарання або у в’язницях або таборах. Як нам стало зрозуміло, їх на фронт не етапували, як кримінальників у штрафні армійські роти, а направляли виключно на добровільних засадах, хоча, напевно, і в супроводі якоїсь охорони.
Тоді вже вся наша країна відчувала наближення кінця війни, і багато ув’язнених, у кого збереглося ще поняття патріотизму, розуміли, що прийде вона,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code