Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.168

вим опорним пунктом без всебічної попередньої його «обробки» просто немислимо, кидати на нього людей — справжнє божевілля. Тим не менше ми отримали наказ: «Взяти Стародубовку».
Стояла незвичайно холодна для цих місць зима. Навколо, наскільки сягало око, лежав глибокий сніг, і це створювало додаткові труднощі, сковувало маневр. Німці підпустили нас метрів на двісті і вдарили з усіх стволів. Відразу з’явилися поранені иубитые, а ми тільки-тільки зрушили з «насиджених» місць. Нова спроба просунутися вперед коштувала ще кількох людських життів. Тут би й припинити недоречну затію — атаку без ґрунтовної артилерійської підготовки. Але нас знову і знову штовхали вперед. В один з таких безглуздих кидків нас накрив мінометний вогонь, і я лише почув, як охнув знаходився недалеко від мене Щербаков. Він так і залишився лежати на заалевшем снігу, убитий осколком наповал.
У тому безславний бою, коли, до речі, я отримав легке поранення в руку, але залишився в строю, майже третя частина взводу полягла під Стародубовкой, так і не оволодівши нею. Загинули багато з тих, хто вже давним-давно, в попередніх боях, своєю мужністю, вірністю військовому обов’язку заслужив право бути реабілітованим і без «першої крові». Приходять на пам’ять імена цих хлопців: Блінов, Бабенко, Теслярів, Никифоров… Та хіба всіх перерахуєш!
Між тим, коли операція «Кільце» по оточенню і знищенню трьохсоттисячною угруповання німців в районі Сталінграда успішно

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code