Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.162

загони; Перед взяттям чергового міського кварталу всі будівлі, вулиці та перехрестя піддавалися інтенсивній артилерійської обробці, і лише після цього в бій вступали штурмові підрозділи, серед яких були й бійці штрафних частин. Так, за наказом командувача 3-ї ударної армії генерал-полковника в. І. Кузнєцова в передові загони штурмових груп (чисельністю 8— 10 осіб) були включені штрафники і солдати, звільнені з німецького полону. Їм належало кров’ю спокутувати свою провину перед Батьківщиною, викурюючи залишки добірних фашистських підрозділів з укріплень, при цьому червоноармійці часто натикалися на міни і неразо — рвалися снаряди.

ПЕРШИЙ БІЙ ШТРАФНОЇ РОТИ

Серед направлених в штрафні роти було безліч людей, не тільки не нюхали пороху, але і просто психологічно не готових до фронту і тому під час першого бою часто впадавших в ступор, поддававшихся паніці, не пам’ятали себе і навіть не воспринимавших адекватно відбувається навколо. Так у спогадах штрафника Аркадія Васильовича Мар’ївського (Артем Драбкин. «Я бився на Т-34») розповідається про його першому бою: «Я не знаю, як вийшло… Я пам’ятаю тільки, що перед першою атакою нам видали по десять патронів на гвинтівку. А потім я стою, затвором клацаю, стріляю, а у мене вже немає патронів. Раптом якийсь солдат плескає мене по плечу: «Вистачить, німець вже втік». Навколо трупи наших штрафників, а я живий. Думаю: «Як же так?» Нічого не розумію, як ніби збожеволів. Після бою написали подання, зняли з мене судимість і навіть медаль «За відвагу» нагородили, відправивши до своїх частина…»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code