Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.157

ЯК ВОЮВАЛИ ШТРАФНИКИ?

…Вони були покликані виправляти промахл начальства, яке заради виявлення вогневих засобів противника посилало на вірну смерть тисячі бійців, адже життя засуджених нічого не коштувала. Ось і гнали в саме пекло одну штрафроту за іншого…
Аі Ключко, колишній командир взводу 322-ї ОШР 28-ї армії
Одчайдушне, героїчно і, на жаль, багато з них — недовго: в силу специфіки виконуваних ними завдань змінний склад (первуюЪчередь, у другу — постійний) ніс великі втрати.
В журналі «Родина» (1991 рік, № 6-7, Тобто Швед «Штрафбат»)’були наведені спогади ветерана В. М. Богатирьова: «Ділянки для бою давали найважчі. А штрафники народ відчайдушний, в атаку йшли дружно…
Лопатки за пояс, живцями вниз, так радили, щоб прикривати груди. І на весь зріст! Вони знали, що повинні, і йшли… Він не втече, штрафник. Швидше втече звичайний солдат. Чи буде відступати, або в полон здасться… А штрафники — ні, не здавалися. Їх коман — дирства, орденів і всього іншого позбавляли, а в партії залишали. Партквитки були при них. Воювали до крові… Село Редькіне. А через галявину — село Петропавлівка. Його треба було зайняти в нічному бою. Наш батальйон, оскільки штрафний, завжди йде в лоб першим. Решта — з флангів. Залишалося метрів 200-300 до Воскресенського. Залягли, чекаємо сигналу. А в цей час танки наші пішли узліссям лісу. Німець всколотился, підвісив «ліхтарі». Ми — як на долоні. З міномета по нас. І все…»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code