ЯК ВОЮВАЛИ ШТРАФНИКИ?
…Вони були покликані виправляти промахл начальства, яке заради виявлення вогневих засобів противника посилало на вірну смерть тисячі бійців, адже життя засуджених нічого не коштувала. Ось і гнали в саме пекло одну штрафроту за іншого…
Аі Ключко, колишній командир взводу 322-ї ОШР 28-ї армії
Одчайдушне, героїчно і, на жаль, багато з них — недовго: в силу специфіки виконуваних ними завдань змінний склад (первуюЪчередь, у другу — постійний) ніс великі втрати.
В журналі «Родина» (1991 рік, № 6-7, Тобто Швед «Штрафбат»)’були наведені спогади ветерана В. М. Богатирьова: «Ділянки для бою давали найважчі. А штрафники народ відчайдушний, в атаку йшли дружно…
Лопатки за пояс, живцями вниз, так радили, щоб прикривати груди. І на весь зріст! Вони знали, що повинні, і йшли… Він не втече, штрафник. Швидше втече звичайний солдат. Чи буде відступати, або в полон здасться… А штрафники — ні, не здавалися. Їх коман — дирства, орденів і всього іншого позбавляли, а в партії залишали. Партквитки були при них. Воювали до крові… Село Редькіне. А через галявину — село Петропавлівка. Його треба було зайняти в нічному бою. Наш батальйон, оскільки штрафний, завжди йде в лоб першим. Решта — з флангів. Залишалося метрів 200-300 до Воскресенського. Залягли, чекаємо сигналу. А в цей час танки наші пішли узліссям лісу. Німець всколотился, підвісив «ліхтарі». Ми — як на долоні. З міномета по нас. І все…»