Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.151

золюцией «Ви думайте, кого представляєте». По всій віді-мости, хто із керівних працівників органів вважав, що штрафник — колишній зек не гідний такої честі…
Олександр Васильович Пыльцын, автор книги «Штрафний удар, або Як офіцерський штрафбат дійшов до Берліна», в роки війни — командир взводу, а потім роти 8-го окремого штрафбату 1-го Білоруського фронту під час наступу на Берлін за наказом командування одним з перших зі своєю частиною форсував Одер і захопив плацдарм для стрілецької дивізії. За цей подвиг він був посмертно представлений до звання Героя Радянського Союзу, а коли з’ясувалося, що герой залишився в живих, то начальство, з яким у героя траплялися тертя, переробила подання з «Золотої Зірки» на орден Бойового Червоного Прапора…
Незважаючи на часом случавшуюся в ході війни зі штраф-никами дискримінацію, тисячам солдатів-штрафників за успішне виконання бойового завдання були вручені нагороди. Найчастіше нагороджували орденами Слави 3-го ступеня, медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги». Виходила якась «нагородна арифметика»: з вчинених штрафниками подвигів вичитали розташовану за ними провину, а плюсовій «залишок» героїзму перетворювався в урядові нагороди. Так, орденом Слави 3-го ступеня був нагороджений воював на 2-му Українському і 2-му Прибалтійському фронтах у складі штрафних рот колишній сержант Н. В. Сапрыгин.
Влітку 1942 р. в окрему 51-ю штрафну роту був відправлений старшина Хайдар Искандяров — не покарання, а як хороший спеціаліст-фельдшер. У штрафній роті Искандяров був до осені 1944 р. до наступного розформування. Йому присвоїли званце лейтенанта, але за цей час нагородами командування особливо не балувало: медалі

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code