Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.141

встромив їх сталеві жилки собі в долоні і затиснув кулаками, таким чином перетворивши своє тіло і свою кров у відсутню ланку лінії зв’язку…
А Касперович, виявляється; втік, дезертирував з поля бою. Помилився я в ньому. Недосвідченим був ще, довірливим. Ми довго вважали його безвісти зниклим, але в січні 1945 року, вже після боїв за Варшаву, його десь виловили і навіщо-то доставили до нас в батальйон. Напевно, хтось хотів науки іншим штрафникам влаштувати показове засідання військового трибуналу, а може бути, і показову страту, яку він з того часу заслужив. Так думали тоді у нас, напевно, всі: і офіцери-командири та офіцери-штрафники.
Оскільки його не можна було залишати без охорони, комбат вирішив помістити його на горище будинку, у якому розміщувався штаб. Виставили для охорони вартового, теж штрафників, суворо попередивши його про відповідальність за самосуд, незалежно від обставин, при яких це, не дай бог, станеться. Касперович, розуміючи це, став провокувати годинного демонстрацією спроб здійснити втечу і навіть почав розбирати черепичний дах і шви-рять черепицею у вартового. Той трохи потерпів, закликаючи арештованого до порядку, але зрештою не витримав і вистрілив у нього, поранивши в плече.
Довелося відправити Касперовича в найближчий лазарет, тримати там охорону, так як навіть у настільки важкий воєнний час з якимось правилами вважалося, що пораненого чи хворого не можна судити, а тим більше стратити. І поки його там не підлікували, виїзної сесії трибуналу так і не було…»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code