Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.140

людина нарешті переборов це свій пригнічений стан.
І радий був за цього білоруса за прізвища Касперович.
Однак пройшло і 10, і 20 хвилин зв’язок не діяла.
А тут ще після першого, досить тривалого артналета противник через кожні 5-7 хвилин давав короткі залпи по наших позиціях і найближчим тилах. Капітан Матвієнко, наш ротний командир, квапив зв’язківців терміново відновити лінію. І тоді старший лейтенант Семикін, помічник керівника штабу батальйону, кинувши радіостанцію, яку намагався вдихнути життя, вискочив з укриття і зі словами «Піду я!» зник у починали згущуватися сутінках.
Хвилин через 10 зв’язківець, постійно і безуспішно, до хрипоти кричавший в телефонну трубку «Вісла, Вісла, я — Буг», раптом закричав: «Є зв’язок!», хоча німці продовжували вести обстріл наших позицій. Капітан вирвав у нього трубку, і після деякого часу раптово з’явилася і поки ще нестійка зв’язок стабілізувалася. Ротний встиг доповісти обстановку, отримати відповідні вказівки чи розпорядження, як зв’язок знову перервалася, правда ненадовго. Потім вона відновилася, і хвилин через 10-15 повернувся Валерій. Посланого дещо раніше штрафника він не знайшов — ні живого, ні вбитого. Обрив він виявив, але другого кінця проводу довго не міг знайти. Виявилося, що снаряд розірвався прямо на проводі, вибухом вирвало пристойний його шматок, а другий його кінець відкинуло далеко, метрів на 50.
Исползав «на череві» під артогнем противника порядну площа, Валерій сподівався знайти і провід, і, може бути, пораненого штрафника. Незабаром знайшов кінець обірваного проводу, однак дотягнути його до виявленого місця обриву не зміг, навіть щосили натягуючи обидва кінці.
Тоді, розуміючи ціну кожної секунди, під черговим артналетом він зубами зачистив кінці проводу,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code