Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.138

—Що, «махнемо не дивлячись»? (такий на фронті був звичай: змінювалися чим-небудь, затиснутим у кулаці, і тільки після розміну ставало ясно, хто у виграші)
—Ні. Я витягну руку, а ти метрів з 5-6 її прострелишь. Тільки не далі, а то потрапиш не туди, куди потрібно, і не ближче, щоб порох не потрапив в рану.
—Давай! Тільки ти спочатку покажи годинник.
І коли захотів бути пораненим високо підняв руку з годинником, інший скомандував:
—А тепер, сволота, й іншу руку піднімай! Так вище! Я тобі покажу, гад, що не всі такі продажні тварі, як ти!
І так, з піднятими руками, як полоненого, привів його прямо в штаб до комбатові. Годинник комбат віддав «конвоїру», а доставлений в штаб штрафник був переданий у військовий трибунал». Зазвичай в таких випадках трибунал керувався простою народною істиною: «Горбатого могила виправить».
У спогадах М. І. Сукнева («Записки командира штрафбату. Спогади комбата, 1941-1945») наводиться такий епізод: «Двоє басмачів-штрафників вчинили самостріли: з відстані в кілька метрів вистрілив собі в долоні з гвинтівок. Таке каралося розстрілом… В тій самій западині-яру я поставив на виконання вироку п’ятеро автоматників-одеситів. Залп — одного розстріляли. Поставили другого, здорового чоловіка. Залп — і мимо! Ще залп — і теж мимо! У царський час, кажуть одесити, при стратах, якщо обірвалася мотузка або куля не вбила засудженого, його залишали в живих. Одесити — це ходяча енциклопедія: чого тільки від них не наслухаєшся. .. «Рятуючи становище», чекіст Дмитро Антонович Проскурін вихопив з кобури свій пістолет і, прицелясь, з усмішкою, як зазвичай, пострілом убив при-

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code