Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.137

Виявляється, під час артналета, під гуркіт розривів снарядів «винахідники» цього способу кидали в який — небудь дерев’яний сарайчик ручну гранату, а потім з його стін виколупували її осколки. Після цього з автоматного патрона виймали і викидали кулю, відсипали половину пороху і замість кулі вставляли відповідного розміру осколок А далі — справа техніки.
В черговий артналет з цього автомата вистрілювали в яке-небудь м’яке місце — і отримували «легке поранення», а значить, жадану свободу. Правда, коли цю хитрість розкусили, майже всіх «хитрунів» виловили у військах і знову судили, тепер вже за умисне членоушкодження і фактичне дезертирство зі штрафбату. Не всі «розумники» поверталися в ШБ. Деяких, з урахуванням їх попередніх «заслуг», засуджували до вищої міри і рас-стреливали. Основна маса свідків цих розстрілів схвально зустрічала вироки».
Деколи недобросовісний боєць-щтрафник, розуміючи, що зроблений упор самостріл легко обчислюється, та не бажаючи потрапляти на гарячому, домовлявся з іншим хитрованом, і той за плату «легко» стріляв нього з трофейної зброї. Але пильні особісти викривали і такі змови, тим більше, що більшість самих штрафників відносилося до таких «самострельщикам» вкрай негативно — їм, що залишилися на фронті, доведеться воювати і за ту сволоту. А. В. Пыльцын описує і такий випадок: «З окопів до ротної похідної кухні йшов з термосом за їжею один штрафник. Незабаром його наздогнав інший штрафник, вооз-що обертався в штаб батальйону після доставки на передову якогось документа. І між ними відбулася приблизно така розмова. «Кухонний» говорить «штабному»:
—У мене є хороші трофейні золоті годинники. Хочеш, вони будуть твоїми?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code