Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.136

втік з переднього краю. Можуть заперечити: мовляв, попро- | буй сбеги, якщо в тилу стоять заградзагони. Але, по-перше, не пригадаю випадку, щоб десь довелося побачити горезвісний заслін. А по-друге, твердо переконаний: все-таки вчинками цих людей, які опинилися на фронті, рухало почуття їх причетності до святої справи захисту Батьківщини. Колись оступившись, вони всім своїм поводженням прагнули змити з себе «темна пляма», нехай і ціною власної крові, а часто і життя…»

РАДЯНСЬКІ ШТРАФНИКИ-САМОСТРЕЛЬЩИКИ

Для боягузів, які прагнуть вижити і опинитися в тилу, та ще з «чистими паперами», знятою судимістю, з ореолом бійця-героя, існував хитромудрий способи&самострілу. Якщо бійця-штрафника поранили на фронті, він пролив свою кров за Батьківщину-мати і, отже, спокутував провину, а тому тепер його чекає рятівний тил, ласкавий догляд з боку медсестричок і можливість так чи інакше влаштуватися далеко від лінії фронту. Але ось фронтові особісти були професіоналами своєї справи і часто розвалювали такі «самострільні подвиги». Існувало кілька примітивних «технологій» самострілу, але були і хитромудрі варіанти. Один з них описує у своїй книзі А. В. Пыльцын («Штрафний удар, або Як офіцерський штрафбат дійшов до Берліна»): «Ми і раніше помічали дивну, на наш погляд, особливість сумнозвісної німецької акуратності — здійснювати ці нальоти в певний час доби, майже щоразу після 9 години вечора. І хоча до цього часу всі намагалися перебувати, як правило, в окопах, раптом стали з’являтися серед штрафників легко поранені осколками в м’які тканини, як правило, в сідниці.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code