Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.135

Але чомусь мені це не було страшно. Якось вискочив з зупиненою таким методом машини майор і, теж вихопив свій пістолет, погрожує запроторити мене за таку справу в штрафбат. Тоді я сунув йому в ніс своє посвідчення капітана 8-го ОШБ. Він на деякий час сторопів, а потім ми помирилися, і нас благополучно довезли до потрібного пункту».

НЕВЖЕ ШТРАФНИКИ НЕ ДЕЗЕРТИРУВАЛИ?

Випадки дезертирства і навіть спроб переходу до ворога бували. Одну з них, очевидцем якої він сам став, описав у своїх книгах нещодавно помер Герой Радянського Союзу, колишній боєць-штрафник Володимир Карпов. Але ці пагони і переходи до ворога не були масовими — хоча б тому, що їх, по можливості, припиняли в самому зародку товариші по службі, бійці-штрафники, які не бажають не тільки «боротися за себе і того хлопця», але й відповідати перед суворим ликом НКВС (Смершу) за нього, доводячи, що не був співучасником. А така доля в першу чергу загрожувала офіцерів постійного складу штрафних рот і штрафбатов, які практично щодня ризикували (у разі такого втечі) потрапити в рідній штрафбат вже в якості рядових…
У спогадах вже згаданого П. Д. Бараболі про дезертирах говориться наступне: «І ось що цікаво: за час майже шестимісячного командування штрафниками я не пам’ятаю випадку, щоб хтось дезертирував з роти,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code