Правда про штрафбати і загордзагони у Другій світовій стор.123

Але в умовах тотальної підозрілості особливих від-діл мало було зробити героїчний вчинок (і ще вижити при цьому), необхідно було буквально довести командуванню, що саме ти цей вчинок зробив, і «докласти» до цих слів свідчення очевидців та доповідні командирів штрафроты (штрафбату). Подальше залежало від командування, яке іноді «могла встати не з тієї ноги».
У мемуарах полковника у відставці А. В. Пыльцына ці події відображено наступним чином: «На всіх штрафників ми, командири взводів, терміново писали характеристики-реляції, на підставі яких йшло і звільнення штрафників, і їх нагородження. А комбат наш Осипов перед становив до нагород офіцерів батальйону. У справі нагородження багато, якщо не все залежало від командування. Ось генерал Горбатов звільнив всіх штрафників, які побували в тилу
у німців, незалежно від того, кров’ю спокутували вони свою вину чи не були поранені, а просто чесно і сміливо воювали.
Я про це кажу тому, що були інші командувачі арміями, у складі яких батальйону доводилося виконувати різні по складності і небезпеки бойові завдання. Однак реакція багатьох з них на нагородження вельми відрізнялася від горбатовської. Так, командувач 65-ю армією генерал Батів Павло Іванович при будь-якому успішному дії батальйону приймав рішення про виправдання тільки тих штрафників, які гинули або по пораненню виходили з ладу…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code